Вимірювання провели вчені з Національного океанографічного центру Великої Британії. Вони скористалися даними про час і місця пошкодження проводів для точного розрахунку швидкості. Як пояснив Майк Клер із групи дослідників, шлейф від виверження сягнув висоти до 57 кілометрів і падав просто у воду на круті підводні схили. У результаті виникли потоки, які були швидшими, ніж спричинені землетрусами, повенями або штормами.
«Під океаном розташовано безліч вулканів, але лише деякі з них піддаються моніторингу, тому ризик для прибережних поселень і найважливіших об’єктів інфраструктури залишається маловивченим», — сказала Ісобель Йео, вулканолог та один із провідних учених, які брали участь у роботі.
Нагадаємо, виверження Хунга-Тонга-Хунга-Хаапай можна було порівняти за силою із сотнями атомних бомб. Про інше, але менш масштабне лихо NV Техно писав у своєму матеріалі. У середині літа вулкан Фаградальсф’ятль, розташований неподалік від столиці Ісландії, почав проявляти активність. Однак виверження було несуттєвим.