Енергоефективність є підходом, який може зіграти важливу роль у відновленні житлового фонду після війни. Енергоефективні будівлі споживають менше ресурсу та дозволяють знизити його втрати. Що вже зроблено та які перспективи?
Енергоощадження як вимога часу
Витрати на обігрів 1 м² в українському багатоквартирному будинку, побудованому до середини 2000-х, є вдвічі вищими, у порівнянні з країнами Європи. Тож про перехід та імплементацію «зелених» стандартів часто говорили і до війни.
Перш за все, проблема зумовлена високою часткою об’єктів, які зараховують до застарілого житлового фонду і відповідно потребують реконструкції та термомодернізації для збереження енергії. Так, переважна більшість житлових та громадських будівель в Україні — зведена у радянські часи, коли стандарти енергоефективності були досить низькими. Крім того, їхні внутрішні мережі відпрацювали визначений термін експлуатації, через що також втрачається ресурс. Зокрема, лише в Києві нараховують більше п’яти тисяч старих будинків.
З війною, актуальність питання зросла в рази. Бажання швидко розв’язати проблему нестачі житла може призвести до будівництва непродуманого соціального житла, що в майбутньому сформує депресивні міські райони. Крім того, до 2050 року новобудови та старі будинки в країнах ЄС зобов’язані мати рівень споживання енергії, що наближається до нуля. Аспект енергоефективності варто враховувати при зведенні об’єктів, зважаючи на майбутній вступ України до ЄС — для того, щоб не довелось модернізовувати їх з часом.
Політика енергоефективності: що вже зроблено
